Новий трудовий та житловий кодекси – рік для розробки

7 травня набрав чинності  Закон України «Про дерадянізацію законодавства України» від 21.04.202 № 2215 . Метою  цього Закону є дерадянізація актів законодавства України як шляхом внесення відповідних змін до існуючих законів, так і визнанням такими, що не застосовуються на території України деяких нормативно-правових актів (або їх положень) органів державної влади і управління Союзу РСР і Української РСР (Української СРР), які, формально зберігаючи свою чинність, не здійснюють регулюючого впливу або, навпаки, є такими, що донині регулюють певне коло суспільних відносин.
До вступу в законну силу цього Закону статус чинних законодавчих актів зберігали ті нормативно-правові акти Союзу РСР і Української РСР (Української СРР), що мали чітко визначені часові межі своєї дії. Тобто за характеристиками такі закони є рамковими у часі, зі спливом якого пов’язується вичерпність їхньої дії, проте не виведені із переліку законодавчих актів у встановленому законом порядку (приміром, Закон Української РСР від 6 грудня 1984 року № 8068-X «Про Державний план економічного і соціального розвитку Української РСР на 1985 рік». 
Це стосується і радянських законодавчих актів, якими вносилися зміни до відповідних законів, що вже припинили свою дію, а також якими затверджувалися відповідні кодифіковані акти, які вже втратили чинність (наприклад, Закон Української РСР від 8 липня 1970 року № 2874-VII «Про затвердження Земельного кодексу Української РСР» 
Норми інших актів стосуються організаційно-розпорядчих питань утворення, реорганізації, ліквідації тощо системи органів державної влади, що функціонували на той час, такі акти також вичерпали свою регулюючу функцію на певному історичному етапі (як то, Закон Української РСР від 5 липня 1991 року № 1308-XII «Про порядок дії на території Української РСР в 1991 році Закону СРСР «Про податки з підприємств, об’єднань і організацій» (Відомості Верховної Ради УРСР, 22.10.1991, № 43, ст.570) тощо). Як за предметом правового регулювання, так і за колом суб’єктів, на яких поширюється їх дія, такі акти не відповідають сучасним реаліям суспільного та державного життя, а сучасні правовідносини вже регулюються відповідними законами України.
Інші акти наразі мають обмежене застосування, їх положення змістовно застарілі та у загальному вигляді не відповідають сучасним реаліям життя в Незалежній Україні. Наприклад, це стосується Постанови Президії Верховної Ради Української РСР від 10 грудня 1990 року № 538-XII «Про порядок звільнення деяких категорій осіб від примусового лікування, кримінального покарання або адміністративного стягнення» (Відомості Верховної Ради УРСР, 25.12.1990, № 52, ст. 654). 
Таким чином, в Україні існує значний масив законодавства Союзу РСР та Української РСР (Української СРР), застосування якого не відповідає рівню суспільного життя. Принаймні, тим реаліям, за якими живе сучасне українське суспільство. Більше того, така ситуація створює правові колізії у випадках, коли певне коло суспільних відносин регулюється актами законодавства Союзу РСР та Української РСР (Української СРР) й узагалі не регулюється чинним законодавством України або регулюється фрагментарно.
Окремо наголошуємо, що блок нормативно-правових актів, пов’язаних із набуттям Україною незалежності, та тих, що стосуються її кордонів, адміністративно-територіального устрою, а також деяких інших,  залишаються чинними. Це й Акт проголошення незалежності України (1991 року), і Декларація про державний суверенітет України (1990 року), акти про передачу Кримської області до складу України (1954 року), і закони, що регулюють права репресованих, переселенців, постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС; осіб, нагороджених орденами та медалями, — та багато інших залишатимуться частиною законодавства України.           Також Законом України «Про дерадянізацію законодавства України» внесено низку змін до Кодексу законів про працю України та Житлового кодексу, якими  приведено у відповідність з діючими нормативними актами норми наведених вище кодексів.
Основоположними змінами Кодексу законів про працю України є заміна термінів та приведення їх до вимог діючих номативно-правових актів, зокрема термін «Власник (уповноважена особа власника)» замінено на термін «Роботодавець», а в деяких випадках «Роботодавець – фізична особа»,  термін «Трудящий» замінено на «Працівник», термін «Народне господарство» замінено на термін «Економіка України» та інше, 
Що нарешті приведе до вирішення по суті низки питань, зокрема щодо відповідальності. Згідно з нормами Цивільного та Господарських кодексів України, Власником юридичної особи може бути інша юридична особа або фізична особа, яка, в свою чергу, може бути позбавлена права втручатися в господарську та оперативну діяльність юридичної особи, яка є унітарним підприємством та має свого директора та органи управління, а відповідальність, відповідно до норм Кодексу законів про працю, ніс Власник, який по суті не приймав адміністративно – розпорядчих рішень, які в судовому або у встановленому чинним законодавстві порядку визнані протиправними.
   Одночасно цим Законом проведено осучаснення певних норм для можливості задоволення потреб Роботодавців та Працівників сьогодення. Зокрема унормовано статтю 60 Кодексу, якою регламентовано гнучкий графік роботи. 
Щодо внесених змін до Житлового Кодексу, то в даному випадку проведена більш масштабна робота, яка нарешті підводить цей Кодекс до вимог та нормативної бази сьогодення. 
З Житлового Кодексу виключено:
–    згадки про «перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції»;
–    прагнення втілювати в життя «ленінські ідеї побудови комуністичного суспільства»;
–    посилання на програми, розроблені комуністичною партією;
–    пріоритети в правах комсомольців, комуністів та інших «таваріщєй»;
Багато норм цього Кодексу були, ще в редакції УРСР, які, в свою чергу, були застарілими, але мали значну юридичну силу, що в тій чи іншій мірі впливало на життя та права громадян. Також трактування цих застарілих норм навіть в судовій практиці призводило до низки невирішених питань. 
Багато таких питань виникало після набрання чинності Законів України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», та «Про житлово-комунальні послуги» відповідно до який з’явилась низка нових понять та термінів, таких як «Управитель», «Управляюча компанія», які були відсутні у Житловому кодексі.
Також, Прикінцевими положення Закону України «Про дерадянізацію законодавства України» встановлено, що  органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, фізичним особам, юридичним особам всіх форм власності, іншим учасникам суспільних відносин враховувати, що на території України не застосовуються: 
акти органів державної влади і органів державного управління Союзу РСР (додаток № 1), 
акти органів державної влади і органів державного управління Української РСР (Української СРР) (додаток № 2), 
крім їх положень, що не суперечать Конституції України і Закону України "Про правонаступництво" та стосуються: суверенітету України та її територіальної цілісності в межах існуючого державного кордону України, визначеного Конституцією України та законами України, а також міжнародними договорами України; адміністративно-територіального устрою України; опису, нагородження, правил носіння та передачі (у тому числі шляхом спадкування) орденів, медалей, орденських стрічок та стрічок медалей на планках, знаків розрізнення, почесних звань, звань Української РСР (Української СРР).  
Одночасно Кабінету Міністрів України доручено: 
1) протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
2) протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом забезпечити перегляд та приведення у відповідність із цим Законом нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; 
3) протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом: затвердити план заходів з опрацювання нормативно-правових актів Союзу РСР та Української РСР (Української СРР) з метою визначення положень, які доцільно інкорпорувати до законодавства України; подати до Верховної Ради України перелік актів вищих представницьких органів Союзу РСР, Української РСР (Української СРР), що не застосовуються на території України з дня набуття чинності Конституцією України; 
4) протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проекти Житлового кодексу України, Трудового кодексу України та Кодексу України про адміністративні проступки.