Програма розвитку ООН (ПРООН) в Україні разом із Міністерством розвитку громад та територій України оприлюднили масштабну працю: Підсумковий звіт за результатами та рекомендаціями попереднього техніко-економічного дослідження «Впровадження системи рециклінгу та повторного використання відходів від руйнувань в Україні» .

Це аналітичний документ, підготовлений експертами ГО «Офіс ефективного регулювання» (BRDO) за фінансової підтримки Уряду Японії. Простіше кажучи, міжнародні фахівці взяли калькулятори, прорахували всі руйнування в країні та розробили покрокову інструкцію: як перетворити мільйони тонн розбомбленого бетону й цегли на дефіцитні будматеріали для відновлення міст , мереж та котелень.

Ми вивчили звіт та розібрала цифри, від яких перехоплює подих.

Цифровий масштаб: 17 мільйонів тонн під ногами.

Станом на вересень 2025 року лише в житловому секторі на підконтрольних територіях вже було приблизно 17,2 мільйона тонн відходів від руйнувань. Близько 5,5 мільйона тонн громади вже встигли вивезти на полігони, але 11,7 мільйона тонн – усе ще мертвим вантажем блокують відбудову.

І ось тут аналітики ПРООН підривають інформаційну бомбу : до 70% усього цього комунального мотлоху (майже 8,2 мільйона тонн!) можна повторно переробити! Після сортування та очищення ми отримуємо:

4,1 мільйона т вторинної цегли;

3,7 мільйона т переробленого бетону;

0,3 мільйона т інших цінних фракцій (метал, скло, деревина).

Куди це піде? Дослідження пропонує три головні сценарії: виробництво цементу з додаванням переробленого бетону, готові бетонні суміші та збірні залізобетонні елементи (наприклад, фундаменти чи багатопустотні плити). Причому готові бетонні суміші експерти називають найкращим стартом для бізнесу – на них уже є стабільний попит та затверджені стандарти.

Віцепрем’єр-міністр з відновлення України – Міністр розвитку громад та територій України Олексій Кулеба у передмові до звіту прямо заявив:

Вторинна сировина, отримана з цих відходів, може бути використана у виробництві будівельних матеріалів, сприяти зменшенню навантаження на природні ресурси та створенню нових можливостей для місцевої економіки

Але! Економічний парадокс: через витрати на демонтаж, очищення та сортування, вторинна сировина часто виходить дорожчою за природний пісок чи щебень. Це може помірно підвищити вартість будівництва. Переробка стає суперприбутковою лише там, де завалів гігантська кількість, природні кар'єри далеко, а транспортне плече – мінімальне.

Технічний затор: сумарна потужність дробильного флоту в Україні (який нам активно постачало Японське агентство міжнародного співробітництва JICA та приватні компанії) становить 7,2 мільйона тонн на рік. Теоретично, накопичене сміття можна розбити всього за 2 роки. Проте на практиці робота гальмується через дефіцит кадрів, фрагментарну власність на техніку, залежність від дизеля та неможливість працювати взимку.

 

Епоха, коли будівельний брухт вважався безповоротною втратою і лише витягував гроші на еко-податки та утилізацію, офіційно завершується.