ЗАГАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПРИПИНЕННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН: КЛЮЧОВІ АСПЕКТИ

ЗАГАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПРИПИНЕННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН: КЛЮЧОВІ АСПЕКТИ

Аналізу конкретних підстав припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця буде проведено в наступній статті. На сьогодні звернемо увагу на найбільш загальні вимоги, які стосуються питання звільнення працівника.

По-перше, звільнення з роботи має ґрунтуватися на підставах, передбачених законом. 
Вказане твердження однозначно визначено як Кодексом законів про працю, так і судовою практикою. Зокрема в ч. 1 ст. 235 КЗпП України передбачено, що закон вимагає поновлювати на роботі працівників, звільнених без законних підстав. 
Загальний підхід до застосування цієї норми був визначений пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». У цитованому пункті вказано, що при розгляді справ про поновлення на роботі суду необхідно з’ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Тобто, підстава звільнення повинна чітко обґрунтовуватися конкретним посиланням на норму Кодексу законів про працю.

По-друге, загальною є заборона звільнення працівників з ініціативи роботодавця в період їх тимчасової непрацездатності, а також протягом строку перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України).

Вказана заборона має абсолютний характер, тому навіть при наявності підстав для звільнення, процедура повинна бути дотримана. 

Тому за наявності законних підстав для звільнення роботодавець повинен дочекатися відновлення працездатності працівника. Вказане правило поширюється і на відпустки, причому закон забороняє звільнення під час перебування у будь-якій з відпусток, визначених Законом України «Про відпустки». 
Конституційний Суд у Рішенні від 04.09.2019 № 6-р(II)2019 у справі за конституційною скаргою Жабо Тетяни Максимівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України вказав, що ч. 3 ст. 40 КЗпП закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства.

Окремо, слід вказати на особливий порядок звільнення окремих категорій працівників. До них відносять працівників, визначених ч. 3 ст. 184 КЗпП України (вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — ч. 6 ст. 179 КЗпП), одинокі матері при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю). Для цих категорій встановлена заборона звільнення з ініціативи працедавця, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. 

Також існують додаткові вимоги встановлено до звільнення працівників, обраних до складу профспілкових органів.
Окрім додержання загального порядку звільнення, воно допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членом якого є працівник, а також вищого виборного органу цієї профспілки. При плануванні та проведенні звільнень роботодавець, тобто власник або уповноважений ним орган, застосовує, як правило, пункт 1 частини 1 статті 40 Кодексу Законів про Працю України (КЗпП). Розірвання трудового договору без згоди профспілкового органу допускається у випадках, передбачених статтею 43 (1) КЗпП. Відповідно до якої розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з підстав, передбачених п.1 ст.40, може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового органу. Згідно зі статтею 22 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” роботодавець не пізніше як за 3 місяці повинен надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо заходів по звільненню працівників та провести з ними консультації. Стосовно змісту консультацій, то їх предметом мають бути заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом’якшення негативних наслідків будь-якого звільнення.

Таким чином, бачимо, що законодавство встановлює ряд  вимог, які необхідні для дотримання роботодавцем при звільненні працівника.